Я просто жінка. Не свята, не вічна...
Така звичайна і така земна.
Для всіх навкруг чергова пересічна,
То надто радісна, то дуже вже сумна...
Таких, як я, можливо, півпланети.
Повз мене йдуть,не стишуючи крок.
І не про мене створюють поети
Свій черговий піднесений рядок.
І як то сталося, що все змінилось разом,
Коли я глянула у очі голубі?
То за чиїм божественним наказом
Я стала найгарнішою тобі?
Тепер мені до ніг усі планети,
Усі зірки за усмішку мою!
Тепер мені написані сонети,
Куди ти вклав усю любов свою!
Дивлюсь у дзеркало, воно мені шепоче,
Що більше я не стану, як усі.
І кожне слово з вуст моїх - пророче,
А я красива, як весна в росі.
Тепер для когось я єдина в світі.
Тепер я з кимось в щасті і в біді.
Все особливішою я стаю щомиті!
І ніч як день світлішає тоді.
Тепер я знаю, як воно буває...
Тепер я Вічнісь -
Жінка, що кохає!..