ДУМА ПРО ТАРАСА
/Козацький сон/
1. У РАЮ
Вусатому козаченьку
Гарний сон приснився:
Пішов правду в світ шукати –
В раю опинився.
Там пророки засідають,
Ті, що вболівали,
За Вкраїну рідну неньку
Життя віддавали.
Там і Довбуш , і Петлюра,
Бандера, Грушевський,
І Франко, і Українка,
Там і Котляревський.
Там Хмельницький з Мазепою,
Кармелюк - сірома.
У розшитих сорочках
І в раю, як дома.
У раю знайшлося місце
Усім небайдужим…
Бідолах – не перечислиш! –
Їх багато дуже.
Сидять усі там, сердеги,
Думають, міркують.
Там у них Тарас Шевченко,
В раю, головує.
Вони в раю в сім’ї вільній
Всі товаришують:
Україну звеличити –
Гуртом їх турбує.
Козаченько поклонився
Й пожалівся гірко:
- Безталанна Україна!
Терпіти їй скільки? –
До Шевченка, як до бога,
Звернувсь козаченько.
Небораці за Вкраїну
Зболілось серденько.
Тарас грізно подивився –
Мов ревнув ревучий:
- А ви клятих запроданців
Та й скинули б з кручі!
Тих, що здерлися до влади,
Що верзуть аби що,
Незароблених гарбають
Десятками тисяч!
На портрет, як на ікону,
На мій поглядають,
А самі, як пси погані,
Брешуть й не вгавають!
Обирають, розоряють,
Мріють панувати,
У кайдани бідолашних
Прагнуть закувати.
Проженіть їх з України,
В кого кров ворожа!
Свята справа! В святій справі
Бог вам допоможе!
Ви тому і безталанні,
І розуму збуті
За гріхи, що множите,
А мали б спокути.
Людей добрих не цурайтесь.
Мови поважайте,
Та про рідну свою мову
Ввік не забувайте.
Огляніться ж кругом, люди!
Своє все забуте.
В чуже все навколо,
В чуже все закуте!
Чужий одяг, чуже їдло,
Чужа мова, звички.
Вже й води, мабуть, забули
Який смак з кринички!..
Тарасові козаченько
Вклонився у пояс…
…І до чесної громади
Звернувся у голос:
- Разом треба поставати!
Кайдани порвати!
Оті самі, що поганці
Скували для брата!
2. У ПЕКЛІ
Вусатому козаченьку
Доля усміхалась.
Не кожному у сні навіть
У раю літалось.
Чи то ґедзі налетіли,
Чи шелеснув вітер –
Козак мало не проснувся:
І потилицю почухав,
І піт з лоба витер.
Та не пора. На бік другий
Тільки повернувся –
І враз в пеклі опинився,
А як, і незчувся.
Не таке воно, те пекло,
Як його малюють.
Козак добре приглядався:
Хай люди почують.
Казанів нема з смолою,
І не смердить сірка.
Нема й чортів з кочергами,
Порожнеча одна кругом,
Як то кажуть – дірка!
Прислухався козаченько –
Ніби стогнуть люди.
І не десь, зовсім близенько.
Стогнуть звідусюди.
Пропасниця! Гірко плачуть,
Скаржаться на долю.
Та людей козак не бачить –
Одні тіні кволі.
Дививсь, дививсь козаченко,
Аж очі зболіли.
І не зчувся, як остався
Сам уже безтілим.
Одна душа стоїть гола,
Ніякого виду.
Хоч би що-небудь лишилось,
Як кажуть, для стиду.
Нема. Світить душа гола,
Як правда буває:
Куди її не ховаєш,
Вона виглядає.
- Краще вістря шила коле
Правда панам в очі!
- Цур! Кому?
- Хто здерся вгору,
Хто правити хоче!
- Хай їм коле!
- Хай болить їм!
- Щоб й вони стогнали!
- Щоб поганці оті ситі
Покою не мали!
Ось таке душа козацька
Стоїть в пеклі й слуха –
Українська! Рідна мова! –
На обидва вуха.
Про державність України,
Яка відбулася,
Безтілесний один чеше,
І не забоявся.
Та хіба чортів боятись,
Коли ти вже в пеклі?
А той правду-неньку чеше
І слова не збреше:
- Це вам брешуть!
Обіцяють комори пшениці,
А самі хліби державні –
Під свої сідниці!
Запихають! Не нажерлись!
Не напхали в пельки!
«Голопузів прогодують
Якось ті Омельки!» -
Насміхаються над вами.
Розводять руками:
«Ми не вміємо так жити
З нашими пузами.
Ми збудуємо майбутнє!» -
Терпіти вмовляють.
Все сьогоднішнє під себе
Горнуть! Все гарбають!
«Ви – колись!? – ще заживете,
Як ми вам збудуєм!
Ще держава молода в нас!
Ми ще покеруєм!»
Добре знають лицеміри
(За себе ж печуться!)
Сотні літ, як українці
У злиднях товчуться.
Вже років й років державі
Слід би розквітати!
Це б правителів брехливих
Вкраїні не знати!..»
Таку слухав козаченько
У пеклі промову.
І незчувся неборака
Як втілився знову.
І прокинувсь… Чий був голос?
І такий пророчий!
Це Кобзар наш – сам Шевченко! –
Різав правду в очі.
1996-1997рр.