У нас на стіні годинник старий з пружиною,
розкраює час на початок і небуття.
Я стала для нього заочно тобі дружиною.
Прокралась вперед на століття, в наступне життя.
Прокралась навшпиньки, злодійкою і оманою.
Без дозволу, підпису, свідків, фатину, вінчань.
Босоніж, наосліп, розсипавшись з Неба манною
на вічний, хиткий, безнадійно живий причал.
Я стала заочно тобі, поза час, дружиною.
Душа віддалась… ні обручок, ні прісних «так».
У нас на стіні годинник старий з пружиною,
розкраює Вічність і тихо зітхає в такт.