А ще бувають такі собі ранні вірші –
як речі і люди, вправно давнішають,
за невеликий проміжок часу
зливають усю свою касу одразу,
і лежать на папері, порожні і чесні,
як інженерні креслення.
Нехай спрагле око над ними і згасне,
як над дієсловом минулого часу,
як над ні добрими, ані злими
однокореневими римами –
та все ж залишатися тою самою річчю,
не тратити і не накопичувати,
не наздоганяти і не надолужувати –
хіба то не мужність?