Де той степ мій безкрайній, поле,
Размаріття травневе, даль,
Де співають вітри про волю,
І Дніпро чистий, мов грааль?
Не моє все, чиєсь, не наше!
Вітер, друже, заздрю тобі,
Не існує бо долі краще:
Політ волі, і все при собі,
Спина рівна, чоло не бите,
Груди повні повітря свіжого,
Щоб не треба в собі ганьбити
Людську чуйність риканням хижого…
Скільки ж можна голосувати,
Коли так кортить голосить
І залишить в країні хати,
А паласи усі спалить…
І де правда та всенародна,
Де людський справедливий гнів?
І планує літак безпілотний
В ненажерливості двигунів…