Неможна повернути час,
Вiн вiдлетiв туди, де свiтло
Мов сон, розтанув непомiтно
I заслiпив свiтанком нас...
Неможна вiдшукати змiст,
Коли, немаючи терпiння,
Жадаеш знову розумiння,
А сам звичайний егоiст...
Неможна не почути слiв,
Якщо промовленi з коханням,
Якщо наповненi чеканням,
Якщо би тiльки ти схотiв...
Та знову й знову ти мовчиш.
Дивлюся в гiрко-карi очi,
Iх бiльше бачити не хочу,
Облиш мене, прошу, облиш...
Напевне, вигадала я,
Що ми заслiпленi свiтанком,
Що ми зiгрiтi спiльним ранком,
Провина вся лише моя...
Неможна заглушити бiль...
Запам'ятай, це марна справа!
Я довго власний тамувала,
Та вiн назавжди тiльки мiй...