Життя, на жаль, не завжди ніжні квіти.
Здіймає вітер сивий пил доріг...
В майбутнє мріє з птахами летіти
Душі порив, долаючий поріг.
Нікчемні пути ріжуть сильні плечі,
Шипами рвуть вітрил стрімкий політ.
Лиш серце гріють задуми малечі,
Що так змужніли в водограї літ.
І ми підемо, сили об’єднавши,
В шалений край надій, бажань, думок.
Ми піднялись! Щасливий світ пізнавши,
Наситивши теплом життя струмок.