МАМИНА ЛЮБОВ
Вже темно і тихо надворі
Радість і втома сховалась за морем
Ніч щось ворожить собі
Світ засинає в пітьмі
Місяць красивий дріма
Зіроньки будять дарма
ВІтер легенько дерева колише
Сон ніжну пісню берізоньці пише
Зморилась, схилилась голівка твоя.
Ти схаменулась : де ж крихітка моя
У неї сини вже і доньки чималі
Для рідної неньки ми завжди малі
Не бешкетує ніхто вже в хатині
Тишу ніхто не порушив донині
Чому ж ти схилилась в журбі
Чом же так сумно і важко тобі?
Ніч крадькома зазира до вікон
Проситься в хату вже зморений сон
Тож заспокійся засни ,
Спокій у душу пусти.
Дітей від нещастя любов вбереже
Що в маминім серці увесь час живе
Скоро вже зіроньки згаснуть
День завітає ізнов
Але ніколи не згаснуть
Віра твоя і любов.