Я навчилася жити, коли тебе поруч немає.
Незграбна, вчилась літати серед чужої зграї.
Здавалось, що важко дихать квітневим доща ароматом,
Але я навчилася й падати, і літати.
Ти залишив мені лише крихту від тої любові,
Та вони не замінянь мені шаленої, дикої болі,
Що ти по собі зоставив, як подарунок до смерті.
Мої очі до тебе назавжди будуть відверті.
Твій образ усміхнений серед моїх кісток
Як куля застряг. Я б зробила лише ковток,
З твоїх теплих та ніжних, як пісок у пустелі, вуст.
Та я більше ніколи, нізащо тебе не озвусь.