Кисневого коктейлю три ковтки,
соснових фітонцидів повну жменю -
зронила вмить зажурені роки,
тягар і біль, і клопіт повсякдення.
Замружив очі сонця виднокруг,
а тиша - заколисана на хвилі...
І вітерцем, недбалий відчайдух,
злетіла думка, марно що безкрила.
До безвіку торкнулась. Ось верба -
пухнастих китиць шовком залоскоче...
Галява? Штурпаки? Хто ліс зрубав,
як мрію і надію, серед ночі?!
Від безпорадності ледь Місяць не загас!...
Ми є лиш те, що буде після нас...
безвік - вічність, галява - поляна, штурпаки - пеньки