Розплелася густа коса, аж до пояса,
Т.Г. Шевченко.
Ох, коса дівоча в марах,
Серце моє щемить,
Роки красні десь позаду,
Думки мої стигнуть.
Заспіває соловейко
В квітні десь у гаї,
Я самотня та нещасна
На скрипці заграю.
Полетить музика ніжно
По степу, по долу,
Думки вернуться до мами,
До садочка, школи.
Нічого мені не треба,
Тільки трошки долі,
Чоловіка, теплу хатку,
Та малятко голе.
Вірш Кобзаря Шевченко Т.Г. який надихнув мою дівочу душу.
Дівичії ночі
Висушили карі очі
Дівичії ночі.
«Черниця Мар'яна»
Розплелася густа коса
Аж до пояса,
Розкрилися перси-гори,
Хвилі серед моря;
Засіяли карі очі,
Зорі серед ночі,
Білі руки простяглися —
Так би й обвилися
Кругом стану. І в подушку
Холодну впилися,
Та й заклякли, та й замерли,
З плачем рознялися.
«Нащо мені коса-краса,
Очі голубині,
Стан мій гнучий... коли нема
Вірної дружини,
Немає з ким полюбитись,
Серцем поділитись...
Серце моє! серце моє!
Тяжко тобі битись
Одинокому. З ким жити,
З ким, світе лукавий,
Скажи мені... Нащо мені
Тая слава... слава.
Я любить, я жити хочу
Серцем, не красою!
А мені ще й завидують,
Гордою і злою
Злії люди нарікають.
А того й не знають,
Що я в серці заховала...
Нехай нарікають,
Гріх їм буде... Боже милий,
Чому ти не хочеш
Укоротить свої темні,
Тяжкі мені ночі!..
Бо я вдень не одинока —
З полем розмовляю,
Розмовляю і недолю
В полі забуваю,
А вночі...» — та й оніміла,
Сльози полилися...
Білі руки простяглися,
В подушку впилися.
18 мая 1844,
СПБ