***

Облишмо, як фетиш, і Фройда, і Фетча
пора поцікавитись власним прийдешнім,
ще поки не пізно і поки - не вечір.
Можливо подумати й варто уперше
про те, щоб якісь-там шумнути "гастролі"?
Ти дарма уперто мовчанням лукавиш...
Хіба в ім'я Господа стрілись ми, тороє -
душа, тіло й острах ошкірених клавіш?!
Так, душе, тепер ти - лиш сумніву маска,
яку я ношу тут (смішний аміг'єро...):
не дійсність ти - "супер-архі-квазі-казка" -
таке собі "од-перегріву-сомбреро".
Тож можна й лабати - "лупити піастри",
"крутить лохотрон", давши фори й акторам.
Та легше пропасти - надовго упасти
у трави, в надії воскреснуть нескоро.
Чума і фієста... Гуляють нещасні...
Спиняй, кого хочеш: "Я знаю Вас, маска!"
Все завчено. Гульби - завчасно й зачасто
(такі фанатичні...), тому - і фіаско.
І все-таки... виштовхну тіло на сцену.
Ховайся, хто може! І ти, Мельпомено!
Надіюсь, не пустять "джульєт" за лаштунки?
Нехай ще копичать отруйні цілунки,
нехай ще понудять і миром і світом.
На грудях прибив би табличку "Закрито",
і ще з компартійних запасів кампарі
допив би нарешті в Проклятому Барі!
Та мушу буттю підібрати тональність:
і острах, і Ойстрах тепер - моветон.
Гуляй, моя душе! Не зваж на банальність:
"Жах - яв, тіло - суть, сутність - сон"!