Великий, загублений кит,
Котрого інші кити не бачать,
Один, немов метеорит,
В океані-всесвіті,
Летить-пливе.
Та плаче,
Що є сили плаче.
Він не раз вже кидався на берег,
І ще жодного разу не втік,
Ні на одній з відкритих їм Америк,
Не прийняв його жоден материк.
Його били-збивали хвилі,
Людських радіо-балачок,
В нього більш нема сили,
Він і сам ладен, на гачок.
О Великий, Загублений Кит,
Що трима на собі всю планету,
Твої шрами - життя санскрит,
Що не вкладуть в жодну газету.
О Великий, Загублений Кит,
Котрого інші кити не чують,
Найдревніший Землі антрацит,
Котрого смуток та біль руйнують.
Він не раз вже кидався в крайнощі,
І зіштовхував з себе Землю,
Ми живем на великім пожарищі,
Тож давайте хоч, не даремно.