Мiй вiк, у якому все бiльше втрачають.
Мiй вiк, у якому уже не знаходять...
I рiднi, i друзi мене покидають,
Вони, наче зорi, за обрiй заходять.
Та пам'ять про них не ржавiє з роками.
В уявi вони, як колись - майже поряд -
За тим поворотом, будинком, садами -
Живi i зi мною страждають, говорять.
З палкою душею, зi щирим привiтом
Вони i тепер допоможуть менi,
Коли я горюю, до мене з вiзитом
У думцi приходять в безрадiснi днi.
Я вдячна усiм, хто мене не залишив
В годину важку на буремнiй землi,
Хто щедрiсть своєї душi не нарушив,
Не кинув мене в передсмертнiй iмлi.
Березень 2000 р., Крим
(Переклад Людмили Ржегак)