Як шкода, що я взагалі не вмію
плавати,
шалено боюсь води
та пам*ятаю неприємний досвід
спілкування із нею,
ворожою мені.
Тому щоразу тону у океані твоїх
очей
(кажуть, що всі закохані – такі
банальні!)
замість того, щоб щоденно
організовувати запливи на довгі
дистанції
брасом, батерфляєм, на спині;
пірнати без захисної маски
та роздивлятися з глибини
кожну дрібничку підводної царини;
стрибати з вишки
та не розбиватися від сильного
удару об воду,
не ламати собі ж кісток;
отримувати золоті медалі
або хоча б посідати призові місця.
А все, що можу –
копирсатися по-собачому навіть на
мілині;
набирати повні легені рідини
та раз за разом задихатися від цього;
ще довго кульгати
через незнання техніки стрибків
з висоти;
отримувати втішливі призи
за принаймні кумедну спробу.
Все-таки,
як шкода,
що я взагалі
не вмію
плавати.
19.03.2012