Сонце... Подарує день кохання... Двоє.
Місяць... Зацілує зорі до нестями...
Важко зрозуміти мене головою,
Складно розтопити лід, що поміж нами...
Літо... Поринає в жито днів безодня
Ніжно... Обіймає душу шовк омани...
Вчуся від учора жити до сьогодні,
Тішусь тим, що маю я всілякі плани...
Потяг... Розмовляє тихо з небом... Різні...
Сила... В мене є на навіжені кроки...
Склянки цокотять натхненно – Чаю? – Пізно...
Вечір обриває смуток... Одиноко
Вітер... Та нехай, я розповім з початку
Казку... Отруїли ми любов... Образи...
Важко ставити постійно нову крапку,
Стрімко рветься віра в те, що ми ще разом.
Потяг Hanau – Tuebingen, 25. 03. 2012