***

ГРАЦІЯ

(навіяне картиною Івана МАРЧУКА)

Ти ожив, ти забув про страх:
ти вдивляєшся в німфу дивну,
що на чорних твоїх вітрах
проступа золотою тінню.
Мов питає: «Вже сниш життям?
Ти вмирав… Та хіба ж за мене?!»
І втає золотим шиттям
у криваві твої знамена.
Знов підніме тебе на сміх…
Знов похилиться, наче бранка…
І на обріях вогняних
заімріє ясним серпанком.
Принесе з глибини весни
на причастя тобі бори-води,
у твої непроглядні сни
завітає ще добрим привидом.
Нагадає все, що було.
Спробуй – змилуватись примусь її!
Може, навіть тобі на зло,
стане грацією і музою.
А змигнеш – наляга пітьма!
Лиш пульсує луна, як жилка…
Є вона. І її нема.
Берегиня. Богиня. Жінка.