Ще шепочуть ліси про зимові набридливі сни,
розкривають вуста поцілунками спраглі дерева,
легко йду навпростець по натягнутих нервах весни,
підставляючи келих п'янким ароматам квітневим.
Ця відпустка від себе така невблаганно мала,
піді мною роки розстеляються сірою тінню,
та без сонця цього я, напевне, уже б не жила,
як всихає в землі не полите дощами насіння.
Розмаїттям краси у танку легкокрилих століть
розриває весна всі тенета земної спокути,-
Я люблю тебе, квітень! - шопенівським вальсом бринить,
"Я люблю! Я люблю!" у відлунні далекому чути.
Поэтический перевод авторского текста: Валерий Сенниковскийhttp://www.stihi.ru/avtor/valersenn
Что-то шепчут леса про бредовые зимние сны,
раскрывают уста поцелую, очнувшись деревья.
Я иду по натянутым нервам весны,
подставляя лицо опьяняющей ласке апреля.
И куда бы судьба не вела,
исчезая, года расстилаются серою тенью;
я без Солнца как-будто совсем не жила,
как Земля, что дождём не омыта весенним.
И красуясь в стихах многокрылых веков,
разрывает Весна все тенета.Земля уже дышит.
Влюблена я в Апрель! Словно в вальсе Шопена легко
"Я люблю,я люблю!" под Луною далёкою слышно.