Із клятвами, молитвами, прокльонами…
Під сапфіровим небом: давай залишимось друзями….
Бо ти не мій Леонардо, а я зовсім-таки не Мадонна,
І наші шляхи не увінчані святими музами.
Відображення минулого і вже нікому неналежність,
Промовисте мовчання невимушено щире.
Ми перероджуємося притаманною лише нам єдністю
Сердець. Щоб на взаєм ненавидіти з милістю.
Пообіцяй! Дай клятву! Й нехай безсилі перед болем,
Ми будемо окреслювати намальовані вже грані.
І тепер в очах одноразових знайомих
Ми залишимось навічно ніким не кохані…
Я відмовляюся від часу повсюдно присутнього,
І попрошу лиш одне з граційною незграбністю.
Давай залишимо все… Давай залишимось друзями,
Хай наш відвертий абсурд знайде відображення...