(навіяне картиною Івана МАРЧУКА)
Аби надії віднайти «синоніми»
не рви «райце» з солоних лон років –
ні золотих, ні навіть і солом’яних
для молитов не сотвори биків.
Не розбуди осанну осінь в липні –
не кидай ідолів у світу круговерть:
якщо хтось до «творінь» твоїх й прилипне,
то тільки сам ти, міцно – аж на смерть.
Залиш у каламазях чорний бітум –
боків кумирам зрадницьким не маж:
якщо, спіймавшись, хтось і буде битим,
то тільки сам ти, і до страти аж.
Збери хрещатість вічного барвінку,
пройшовши всю вітцівську далину.
Розрив-травинку і горюн-травинку,
і руту-м’яту, й неспалиму купину
натхненно сплав в купальський сніп клечання,
у Незбориму Заповідь Нову –
створи собі свій Ідеал Печальний,
Снів Соломію чи Солом’яну Вдову.
Там з літургією не бійся помилитись:
Пігмаліону сумніватися – дарма.
На Жінку варто (і таку!) молитись,
тим більш, що… тещ солом’яних нема.