(по Борису Филиппову)
Когда и я за караваном,
Пойду, свернувши свиток дней,
Я скифским золотом курганным
Останусь в памяти твоей.
Не кличь меня! Мой путь так долог,
Уйми тоску в своей судьбе.
Иной, быть может, археолог
Вдруг в жизни встретится тебе.
Он грусть в очах твоих растопит
И ты промолвишь тихо: «Мой!..»
Не позволяй ему раскопок
В душе твоей, в любви иной…
СКІФСЬКЕ ЗОЛОТО
(за Борисом Філіпповим)
Коли і я за караваном
Піду, звернувши днів сувій,
Я скіфським золотом курганним
Залишусь в пам’яті твоїй.
Не зви мене, не бий на сполох,
Не витрачай себе в журбі.
Можливо, іншій археолог
В житті зустрінеться тобі.
Він сум в очах твоїх розтопить
І ти промовиш тихо: «Мій!»
Не дозволяй йому розкопок
В душі і пам’яті твоїй.
(Борис Мозолевський. Поезії. – Київ,
2007. – С.89)