УМЕР ДЕД
Вот и всё.
Схоронили мы старого деда,
закопали навеки в священной земле.
Он не встанет уже
на покос до рассвета
И под гору не выйдет по утренней мгле.
И мантачкою вновь тишины не разбудит,
не засмотрится в неба кремнистую гладь.
Лишь росой по нему горько рожь плакать будет
и неслышно над ним станут дни пролетать.
Вот и всё.
С человеком хорошим простились,
возвратили в объятья земли навсегда.
Да неужто
в гробу его тесном вместились,
все заботы,
надежды,
и годы труда!
Да неужто
отныне его не тревожит -
светит день лучезарный
иль ночь настаёт!
Боль змеится во мне, душу яростно гложет,
и отчаянье грудь раздирает мне, рвёт.
Я в небесное царство
уверовать в силах,
ведь не хочется мне,
чтоб бесследно ушли,
полегли
безымянно
в холодных могилах,
все чудесные дети
труда и земли!
Пусть весной над планетой
песнь звонкая льется,
пусть трава прорастает
сквозь прель каждый год...
Я не верю,
что дед из могилы вернётся,
но уверен,
что полностью
он не умрёт!
Его думы простые
додумают внуки,
отражая в веках пылким взором своим,
его страсть, его гнев,
его радость и муки -
всё, что он, умирая,
оставил живым.
-------------------------------------
В. А. Симоненко
ДІД УМЕР
От і все.
Поховали старезного діда,
закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
і ранком не піде
із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито,
і пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,
повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж
помістились в тісну домовину
всі турботи його,
всі надії,
жалі!
Та невже ж то
йому все віднині байдуже —
чи світитиме сонце,
чи ніч напливе!
Біль у душу мою закрадається вужем,
відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий
повірити в царство небесне,
бо не хочу,
щоб в землю ішли без сліда
безіменні,
святі,
незрівнянно чудесні,
горді діти землі,
вірні діти труда.
Хай шалені гудуть
над планетою весни,
хай трава пнеться вгору
крізь листя старе...
Я не вірю,
що дід із могили воскресне,
але вірю,
що ні —
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки,
і з очей ще віки пломенітимуть в них
його пристрасть і гнів,
його радощі й муки,
що, вмираючи,
він передав для живих.