У небі зіронька світила,
Та зникла вмить – вогнем згоріла.
Шевченко, батько України,
Із зіркою цей світ покинув.
Гора Чернеча схоронила
На віки вічні його тіло.
Але ж душа? Вона не вмре.
В піснях, віршах вона живе
Й до нас говорить поетично
На сторінках із книжок вічних.
Допоки є у нас серця,
Шануймо пам’ять Кобзаря !
Його поезія – це вчення,
Донесене до сьогодення.
У ній – обурення, страждання
І біль нещасного кохання.
В ній - пам’ять незабутніх літ,
Вкраїни-неньки родовід.
Підтекстом – правила життя
З-під слова генія пера.
Цей скарб духовний я і ти,
І всі ми маєм берегти.
І цього весняного дня
Вшануймо пам’ять Кобзаря!