Боже милостивий, Отче наш,
Ти – Любов? Що ж, ловлю на слові.
Зглянься: серце заходиться (стогне аж!)...
Дай насущної нам Любові!
Там, де Двоє, скажи про Любов: “О! Є!”
Хай шаріються квітом вулиці,
хай во славу Твою і в ім’я Твоє,
їм живеться, немов цілується.
Хай – хоч ляпас, аби не казать: “ Я – пас!
Не розбурхую більш землетруси!”
Спокушаємо ми, спокушають нас –
не рятуй від такої спокуси.
Дай же кожному пару його крила
(Нам би в ці Небеса і... над ці!)...
Дай Їй дати Йому плід Добра і Зла,
далі хай, хоч “кислиці сняться”.
І, вдягнувши у трави, Її Він зіп’є!
І вона, як та чайка, розхлюпає крик в імлі!
Отоді і пребуде вже Царство Твоє,
як на Небі, таке й на Землі.
Десь вони, на просяяних рос габі,
в очі дивлячись, зливши свої світи,
один-одному скажуть і скажуть Тобі:
“Вірую в Єдиного Господа, бо він – є Ти!”
Ти ж бо знаєш: не з глини, з Любові – люди.
Тож, даруючи синь, і мене не покинь...
Твоя Правда і Слово, і Слава навіки будуть!
Амінь.