На вірш Юрія Зозулі "Найнеобхiднiше, - душа"
http://www.stihi.ru/2012/04/02/3778
Душа моя, що Богом дана,
Колись у вирій полетить.
А я все мріяла, жадала,
Що зможу з Богом говорить.
Душа моя, що Бога частка -
Дарунок на єдину мить,
А я ж не знаю, може казка,
Що можна вічно в світі жить.
Душа моя, вона безсмертна?
Чому не мовить? Все болить.
Вона мені вже не підвладна,
Летить до Бога, і мовчить.
Душа моя, лише з Єдиним
Говорить з ним, що вище всіх.
І я кажу, шепчу несміло:
"Не піднімай мене на сміх,
Душа моя - твоя дитина,
Та поріднилась з нею я.
Вона давно моя частина,
А значить, я тепер твоя"
Душа моя...
Чи не моя?
Тепер чия?