На піку весни, вдихаючи повінь цвітіння,
цілуємо Небо, і сліпнемо, й тонемо в ньому.
Ковтаємо сон за рецептом, аби не схопити прозріння,
до дна випиваємо ночі хмільної втоми.
На піку весни занімілі у ласках душі
знімають тіла, оголивши свої глибини.
У світлому таїнстві, з піни торкнувшись суші,
натхнення і віри повна, росте людина.