Парує млістю обважнілий чорнозем,
тремтить у коконі дрімотного полону
передчуттям нових життів набухле лоно,
на сонця схід уже напоєне дощем.
Це дивний час, коли знімає покрови
правічна сила, непоборна, нездоланна,
земля у кожну пору всотує осанну,
і подих вітру їй з небес несе: "Живи!"
Немовби вперше на світ Божий поспіша
буянням щастя переповнене насіння,
і грає в піжмурки зі сонячним промінням
у зорях Всесвіту пробуджена душа.
Поэтический перевод авторского текста:Петр Голубков http://www.stihi.ru/avtor/golubkov44
Парует негой перезревший чернозем,
Дрожит, словно у кокона в плену дремотном
Набухшее секретом новой жизни лоно,
К восходу солнца уж напоено дождем.
Миг удивительный, когда, сняв покровЫ
Силой извечною, победною и славною,
Земля впитает в пору каждую осанну,
Дыхание ветра ей с небес шепнет: "Живи!"
И, словно в первый раз на Божий свет спеша,
Цветеньем счастья переполненное семя,
Играет в прятки с солнца лучиком в то время
В звездах Вселенной пробуждЁнная душа.