***

Я на колінах, розпусно довго.
А за плечима самі дороги.
Зніяковіле багряне небо,
твоє «не варто», моє «не треба».

Думки-питання,
слова-сюжети.
Німі вагання,
автопортрети.

Порожні склянки
розкуті речі.
І обіцянки,
і голі плечі…

А за плечима…багряне небо.
От, таки треба було, все ж.
Треба!