ЗЕМНИЙ РАЙ
(січень 2001)
Планета наша – Матінко-Земля!
Краса твоя в віках різноманіття.
І серце радує, і душу звеселя,
Твій кожен день народження й століття!
В яскравій красоті і величі могутній,
Пливеш в далеку подорож з Богами,
А людство грішне – мандрівник попутній,
У подорож рушає ворогами. . .
Хто відповідь знайде в людській єдиній крові,
У храмі вічності добра й любові?
Чом, серед Божої краси достойної Венери,
З»явилось зло і ненависть потворної химери?
Чом, коли промінь сонячних Небес,
Несе до людства радість Божества чудес,
Комору чорную Диявол відчиняє,
Де совість людськую на золото міняє?
Чому, хто би мені сказав,
Диявол у людей забрав,
Цього напевно я незнаю,
Добро й ключі Земного Раю?
Ключі забрав і володіє,
Ще у людей забрав надію
На краще людське почуття,
На краще людськеє життя.
Ключі забрав, та ще й сміється,
Як Доброта під злістю гнеться.
Він підлісті людській радіє,
Тим душу свою чорну гріє!
Диявол свою душу гріє,
Душею людства володіє.
Добродія із себе удає,
Путівки грішникам у Рай Земний дає.
А на Землі гуляє завірюха.
Паскудство грязне нагострило вуха.
На благородстві злість свою зриває,
Любов до ближнього злорадністю вбиває!
Любов земная душу вже не гріє.
Душа людськая золоту радіє.
Дияволу свій сором продає,
У Рай Земний путівки дістає.
В Раю тім є своя комора.
Керує нею ненаситна свора.
Весь Рай Земний межою розділила,
Бо спонсор свори – д»явольская сила.
Та свора на землі Диявола намісник.
Як ворон чорний над людьми нависла.
Люд Божий праведний на касти поділила,
Людськії душі злом занепастила.
В коморі є свої розцінки,
На різні нечистиві вчинки.
За лицемірство, підлість гріх хто має,
Під маской святості, Диявол відпускає.
В комору душу можна: хоч продати,
Хоч під заставу, за відсотки, закладати.
Товаром є: любов і гідність,честь і врода –
Таке у Раї тім життя, така нагода.
Продавши душу – маєш владу!
Для нечисті там золото доладу.
Щоб над людиною свій суд чинити,
Самозакоханість пихату вдовольнити.
Тим часом людство має те, що має:
Для свори добрі гроші заробляє,
Цілує спонсору вельможні руки,
Ховаючи і гордість, і душевні муки!
Байдуже ситим це людськеє горе,
Що із ставків зростає в море!
Та гріх бездушності їм не минеться,
Жадоба, підлість у тім Морі захлинеться!