Шосе… Не пишеться, не йметься.
А швидкість душить спазмом в горлі.
Крізь сірі вікна ранок вдерся
і розповсюдився поволі
як метастаз на сновидіння.
Жбурнув реальністю в обличчя –
ми підібрали наспіх тіні,
в прихожій склали на поличці.
І перед виходом – по чашці
зігрітого в долонях чаю.
Сухе «до зустрічі» на пляшці
в нічному смітті догорає.
Колючий дотик «щоки-губи»
крізь решето химерне часу
холодне олово розгубить,
просіє до тонкого фарсу.
І все ж, не пишеться, не йметься.
І швидкість душить спазмом в горлі.
Солодким поглядом озерця
терпкого чаю повноводять.