Гляди, людино, ти до неба,
Гляди у вир далеких мрій,
Як покотилися із неба
Порив могутніїх вітрів.
Вдихни повітря ти в легені…
А що? Жахливо, чи не так?
На смак, як труп воно старенний
І як від хріну – гірко так.
Он бачиш ти завод проклятий,
Що збудували поблизу.
Отруюють повітря гади.
Все гине на його шляху.
Ну, а тепер подумай трішки.
Та оглянь своє майно.
Чи ти не є частиною діжки?
З отрутою в ній не заодно?
Спочатку кинь ти сигарету.
Вона тобі не до лиця.
Та подивися ти на неньку,
Яка вона, сумна, Земля.
А чи не ти її із братом,
Другом, кумом чи то сватом,
ЇЇ, знецінену, продав.
Чи обміняв. Як хочеш зви.
Тобі це зараз до снаги.
За цивілізації блага
Чи то не ти? Чи то не ти?
Не знав, не бачив чи не чув.
Я ж обвинувачення не ставлю.
Як совість є, то ти вже чув,
Як ні – то це нічого вже для
тебе і не значить.
Якщо ти розуму не маєш
Не хочу й діла з дурнями я мати.
Не зрозумієш, що не природу,
А душу ти зумів продати!
Апрель 2007г.