* * *
Зболілася душа моя...
Стану каменем...
сірим, рапавим,
бездушним
твердолобим каменюкою.
Лежатиму обіч дороги,
байдуже,
відсторонено від всіх і вся.
Під розпеченим сонцем
чи в люті морози -
однаково...
Спіткнеться якийсь роззява,
застрибає на одній нозі від болю, -
не шкода...
навіть не смішно.
Прокотиться колесо,
викреше іскру - даремно...
Вогонь не запалає,
отой, що спалює всі нутрощі,
позбавляє всіх рецепторів
і залишає голу оболонку,
чи навіть
безтілесну тінь...
Спадуть роси, стечуть сльозами -
не залишать сліду...
От тільки стиснеться щось всередині
цієї монолітної маси,
і розірветься вона навпіл
або на безліч дрібних кусочків...
А ніхто й не казав,
що камінь не має серця...
Стану камнем
Извелась душа моя...
Стану камнем...
серым, шершавым,
бездушным
твердолобым каменюкой.
Буду лежать себе у дороги,
равнодушно,
отстраненно от всех и от вся.
Под раскаленным солнцем
или в морозы лютые -
все равно...
Споткнется какой-нибудь разиня,
запрыгает на одной ноге от боли, -
не жалко ...
даже не смешно.
Прокатится колесо,
высечет искру - зря ...
Огонь не загорится,
тот, что сжигает все внутренности,
лишает всех рецепторов
и оставляет голую оболочку,
или даже
бестелесную тень ...
Спадут росы, стекут слезами -
не оставят следа ...
Вот только сожмется что-то внутри
этой монолитной массы,
и разорвется она пополам
или на множество мелких кусочков ...
А никто и не говорил,
что у камня нет сердца ...
Авторський переклад іспанською
http://www.stihi.ru/2014/09/08/8883