Двоє різних людей під одним опинились дахом.
Розтопилося золото в багрянім терпкому вині.
А в очей глибині – обійми… Горіли і прахом
покривалися спільні, хвилинами вишиті дні.
Розірвалось єство – і метнулась душа надвоє:
поспішила заповнити кожне пусте життя…
«Я – частина тебе, я навіки тепер з тобою!» -
розпливались слова і з обручок текли в небуття…
А в очах, в глибині, невимовна, тягуча туга…
Хоронили союз, освячений у Віках.
Над тілами збувалась найвища, мабуть, наруга -
в них знекровили дух і насильно тримали в руках.