Де соловей витьохкує чарівно,
Серед дубів кремезних, серед кленів -
Конвалія, як лісова царівна,
Росла струнка на пагінці зеленім.
Росу ввібравши чисту світанкову,
Сріблились дзвоники прозорим блиском,
Згортаючи обгорточку казкову
Над пуп'янком - пацьоркою намиста.
А запах! Ніби ангели із неба
Подарували свіжі аромати!
А знаєш, вона квітла задля тебе,
Щоби тобі себе подарувати.
А ти проходив мимо, і навмисно
На ніжну квітку наступив ногою.
Поранена душа її повисла
На ниточці, і витекла сльозою.
Скажи чому, не можу я збагнути,
Приніс царівні лісовій страждання?
Та знай, якщо щасливим хочеш бути,
То не чини подібного з коханням.