Стара бамбетля на горищі
Блукає в просторі століття,
Минулі спогади все ближче
Торкають болю верховіття.
Розсохла,змучена роками,
Прокопчена думками й димом,
Коли прислухатись,розкаже -
Як поколінь багато жило.
Пилюку витру,зніму денце,
Вдихну залежане повітря.
Пожовклі знимки колять серце,
Неначе гострих списів вістря.
Котрісь - підписані чорнилом,
На інших - видно краплі крові,
Багато років як застигли
І зберігають вічний спокій.
Візьму до рук скарби безцінні,
Погляну щиро в очі предкам,
На стінах вбачу їхні тіні,
Вони прийшли до нас здалека.
Позичу в них той дух безсмертя,
Закинутий навічно в небо,
Що ця прадідова бамбетля
Сховала в собі так як треба.
Я всі скарби тоті здобуду,
Послухаю столітню тишу,
Закрию денце,все,як було,
Для поколінь своїх залишу...