Людині в житті всі стежини –
То мрії, кохання, талан.
Було так в минулу давнину,
В майбутньому той же туман.
У кожного в лісі, чи в полі,
На самій високій з вершин
Лишилася тільки що доля,
Хоч повагом йти, хоч спіши.
А мрії – це марево в далях,
Притулок привабливим снам.
Згубили ми їх і не мало,
Про те одній пам’яті знать.
Коханню душа за фортецю.
Не тіло, не думи – душа!
Чи знають його? Хто озветься?
Мовчання... ні звуку.. Все – ша... 1987р.