Сурмили гуси в сутіні високій.
З вітчизною прощались до весни.
І ми тоді з тобою, сіроока,
Журилися також, як і вони.
Та про розлуку мовити не сміли,
Хоч як щеміли болісно серця.
Забути те ніколи ми не в силах,
Воно між нами буде до кінця.
Гусей весною роздадуться зови,
Бо прилетять вони у рідний край.
А ми удвох не будем разом знову,
Не вернеться минулого пора.
Пройшли роки, життя промчало мимо,
Лишилось дотягти останні дні
Під посвисти осінні і незримі,
Небесні поклики гусей сумні. 1980р.