Мене міцно тримали за руку і водили по місту,
Ніжна зелень в уламках будівель була мов намисто,
Біле плаття і сині, як море, засвічені квіти,
Я дивилась у землю. На майданчику гойдалки…
Аби ж не зомліти….
Навколо вже тиша,
Ніч потроху стала добріша.
Мої руки оповиті щастям,
Мої руки до твоєї шкіри,
Ці дотики занадто відверті,
Електризовані.
Гаряче повітря.
Якось ми ненароком створили…
Руда кішка сварилась до мене, намагалась заманити у пастку,
Я літала з парасолею, вітаючи всіх поворотом зап’ястку.
Мідний блиск горизонту вивертав цю планету назовні,
І легенда про східну принцесу була цілковито умовна.
Я дивлюсь як ти спиш,
У долонях тримаю долоні,
Посміхнись…
Уві сні ти немов у полоні.
Крадькома поцілую,
Я боюся тебе.
Але я не така вже й ляклива…
Блакить у очах – це як дар.
Це як магія,
Вміння складати орігамі.
Може хтось вже це скаже?
Хто назве,
Все таємне що є поміж нами?
28.06.11 р.