ЧЕРНОБЫЛЬСКИЕ СЁЛА
Зажурилась Україна, що нігде прожити…
Народная песня
Не оглянусь. Такого нет в былом.
Кругом всё в тех же травах придорожных.
Но как ужасно – новое село,
и города, что сделались порожними!
Постройкам – ни начала, ни конца.
Где утешенье отыскать, отраду?
Уже ни сада нет, ни деревца!
И нет уже твоей тропинки к саду!
Бунтуйте, люди, птицы, песни, тишь,
Деревья, диалекты, новострои.
А как же по безжизненности крыш
пути отыщут журавли весною?
Где изумрудной вырасти траве,
когда живого луга не осталось?
Бунтуйте, люди, чтоб продлить свой век, –
чтоб, не дай Бог, вас вдруг не оказалось!
Шумит повсюду мировой базар.
Заламывает опыт руки рощам.
И память рода – будто бы кобзарь –
идёт к народу, как слепой – на ощупь.
ЧОРНОБИЛЬСКІ СЕЛА
Зажурилась Україна, що нігде прожити…
Народна пісня
Не озирнусь. Такого – не було.
Кругом ті ж самі трави придорожні.
Але як страшно – це нове село
і ці міста, навіки вже порожні!
Нові хати – ні краю, ні кінця.
І де тепер знайти собі розраду?
Ані в саду свойого деревця!
Ані малої стежечки до саду!
Бунтуйте, люди, хмари і птахи,
пісні, дерева, мови, діалекти!
Хіба на ці однакові дахи
дорогу знайдуть з вирію лелеки?
І де ж рости смарагдовій траві,
якщо живого лугу не зосталось?
Бунтуйте, люди, поки ви живі, –
бунтуйте, люди, щоб цього не сталось!
Шумить навколо світовий базар.
Ламає руки запізнілий досвід.
І пам’ять роду – як старий кобзар –
йде до людей, хитаючись, наосліп.