I завмирає пульс у клена,
I відпускаю гiлку. Все…
А що ж рiка ота студена
Про силу кореня верзе?
Про ярi битви в пiдземеллi,
Про трiск мотуззя на руках
I про пороги, наче скелi,
Про голоси на байдаках.
Усе те коренi тримають,
Мовляв. А ти, а ти, а ти
Утратиш волю, душу, пам’ять —
Лиш тiльки гiлку одпусти.
Перекотиполем засвищеш
На всiх вiтрах — про те, про те,
Що клен живе, а смертi тлище
Намарно вiхола мете.
Не пропадай у звивах сiрих,
В сипких лiтаючих снiгах.
Коли зима здирає шкiру —
Тримайся кленовi в ногах.