Чорнобривцем називала мати,
Чорнобривцем був я у житті.
Як би так! Талан такий щоб мати.
Іншого б ніколи не хотів.
Та прийшлося бути на узбіччі
Під дощами у густій траві,
Вітер завжди дув нам у обличчя,
Пилу напились на другий вік.
Та усе минає: радість , горе,
Разом з ними все минаєм ми.
Вічність тільки всесвіт, вічність зорі,
А життя особи лише мить.
Тож нехай все плине. Шлях – дорогу
Доведе природа до пуття.
Не судіть бо, люди, долю строго –
Ми були частиною буття. 1987