На терезах літечка –
І дощі, і спека,
Між серцями ниточку
В небi сплів лелека.
Тішать мить закохані
Сині й карі очі,
Ниви душ незорані –
Щирі та урочі.
Розлучила доленька
Та кордонів скелі,
Чи то слІзьми дівонька
Рве небесні греблі?
Чи юнак нескорений
Каганцями серця
Світить, наче зорями,
В віченька-озерця?
І тріпоче ніченька,
Слізки склавши в рими:
“Доленько-лебідонько,
Що ж ти робиш з ними?”