Тремтів тихенько, наче нерв, листок осики,
Людським серцям клен тепле золото віддав.
А на узліссі танцював вітрисько дикий,
Плоди горобини червоні обірвав.
Вони лежали у траві такі яскраві,
Немов коралі, що бабуся берегла.
Я пам'ятаю очі матері щасливі,
Коли вона на свято вперше одягла.
Ой, скільки весен ясних спливло за водою!..
Води річкової у море утекло.
Дитинства спогад цей залишиться зі мною,
Ще довго грітиме матусине тепло.