Погожим ранком вийду за село
Де сонця перші промені розлито.
Вбирає в себе лагідне тепло
Густе і стигле, в ріст людини жито.
По росяній траві босоніж йду -
Колосся золоте голубить вітер.
Своє десь щастя, може, тут знайду
Казковим сном і тишею сповите.
Вдивляюсь у прозору далечінь -
Веселкою ген-ген повітря грає.
Буджу тут все, що спало уночі,
Хай в небі жайвір день новий стрічає.
Хіба не радість бачити ту мить,
Як соняхи шапки до сходу клонять,
Як сонце верховіття золотить,
Травинка як сльозу останню зронить...
Я завтра мабуть знов сюди прийду -
Тут рай земний, аж серцю в грудях тісно!
І, може, недоспівану знайду
Загублену в дитинстві мною пісню.
...
Погожим ранком вийшла за село -
А поле наїжачилось стернею...
І літо промайнуло, пропливло
З красою неповторною своєю.