* * *
Нема тут сродного менi,
А в нетутешнім т а м
Незнаним квiтам, в вишинi,
Я нiжнiсть всю вiддам.
Вони живi, але й сльози
Не буде в них повiк
I пальцi вощенi грози
Не склеплять їм повiк.
Лиш покивають крiзь хмарiнь...
Але усе земне
До нас, чужих землi створiнь,
Уже не дохлюпне.