* * *
А під горою
крейдяною
Дорога біла.
І хати.
Тудою ходять і сюдою
Нащадки пісні й німоти.
Нащадки слави і зневіри,
Ганьби, і розпачу,
І мрій...
Веде дорога в небо сіре —
Мов розгортається сувій.
На вітрі хилиться раїна,
І зірка пада —
все туди,
Де, мабуть,
справжня Україна,
Куди
Не день, не два
ходи...