1
Як солома — мiсячне промiння.
I жнивар узяв у руку серп...
Колоса дозрiлого квилiння
Я почув. I колосом затерп.
Попiд серцем холоду струмина,
Наче вiтер збайдужiлих сфер.
Я тепер їм не цiкавий... Гину!
Пiдтинає дрiбнозубий серп.
Падаю так довго, так повiльно,
Iз таких висот на голий степ,
Що встигає прорости камiння
I новий виковується серп.
I вiд нього райдужне промiння —
Не блiде й холодне, наче смерть...
Та згадаю тiльки-но квилiння
Колоса — i всесвiт шкереберть!
2
Мишi, мишi... I там поточили
Все твоє! Велетенськi, такi —
Наче хмари. На белебнi сiли,
Насмiхаються — сiрi, гладкi.
I присниться, що б’єш iз рушницi,
В око лучиш — когось i когось...
Розум — там?
Безум тут — в кам’яницi?
...Мiцно спиться пiд шурхiт колось...