І води тихі.
Й зорі ясні.
Дрімає лихо.
Спить біда.
Прекрасні дні.
Жалі незгасні.
Жадоба щастя молода.
Чого тобі?
Рожна якого?!
Живи собі
Своє життя...
Але ж гіркота і тривога,
Але ж — навала забуття!
Не в дальніх Стіксах —
в рідних ріках
Батьків згубили
І синів...
Неначе голови на піках,
Кивають
глечики з тинів.
1989