* * *
І ти до мене повернулась
Обличчям...
Чим я заслужив?
Я просто дихав, просто жив.
І ось усе в мені жахнулось
Минущих див.
Я затужив!
І говорив у лихоманці,
Звертавсь до тебе,
зарікавсь
Щось говорить.
Зрікавсь на склянці
Вина...
В любові присягавсь!
Прости всю суєтність і грішність,
Невтішність відчаю в душі,
Тепер я ніжність —
Не кромішність,
Тепер ми більше не чужі.
Усе — в твоїм святім обличчі,
А не в житті,
яке прожив.
Усе — у погляді величнім,
Яким —
сліпий!—
Не дорожив...