Старенька плаче на могилі,
Шепоче тихо – Як ви там?
Ми хоч старі, та ще при силі,
А вам ще гірше, аніж нам.
Розповідає, що робила,
Про те, що пенсії нема.
І, що не прибрана могила,
І що залишилась сама.
Крізь сльози тихо уряд лає,
Тремтить, ледь дихає сама.
Якусь молитву їм читає…
Через плече висить сума.
Що вона їсть, і про що мріє?
Їй теж «збиратися» пора.
Тільки й того, що животіє,
Хоч ніби ще, і не стара.
Хоч я ще вчасно п’ю та їм,
Прошепотів слова я злі:
-Треба вже плакати не "тім",
За наші муки на землі.